Сьогодні, 26 жовтня, в сквері Дениса Тарасова рідні та друзі загиблих захисників висадили 30 дерев горобини, започаткувавши Алею Спогадів. Біля кожного дерева міститься табличка з ім’ям полеглого героя і QR-код, за яким можна дізнатись про життя воїна. Для Алеї Спогадів обрали горобину, адже її грона символізують пролиту кров.
Ініціаторкою висадки дерев є Катерина Тарасова – дружина загиблого активіста, правозахисника, військовослужбовця Дениса Тарасова. Він багато років боровся за те, щоб повернути громаді колишній сквер Яланського, який в 2023 році перейменували на сквер Дениса Тарасова.
— Денис дуже любив життя, людей, захищав постійно всіх, любив родину, своїх дітей. Знаходячись на передовій, «на нулі», він шукав подарунок Климентію (сину — ред.) – песика. Він спілкувався із заводчиками, щоб це був гарний песик, гарний подарунок від тата. Це був дуже чуттєвий момент в нашому житті. Подумки він завжди був з родиною, — згадує про чоловіка Катерина Тарасова.
До заходу долучились учасниці проєкту «Коханий, я живу», який об’єднує дружин воїнів, загиблих в російсько-українській війні. Засновниця проєкту Ярина Геращенко каже, що ця Алея дозволить всім людям зануритись у спогади про полеглих героїв.
— Таблички містять QR-код, пройшовши за цим QR-кодом можна буде зануритись у спогади їх земного життя і ми запрошуємо всіх обов’язково це робити. Алея Спогадів є рушієм пам’ятування, ми хочемо, щоб наших рідних, які загинули, їх пам’ятали. Загинути за свою країну – це є героїчний подвиг, героїчний чин, нам потрібно, щоб люди не забували ціну і не стирали зі своєї пам’яті. Кожна горобина посаджена в пам’ять про якогось чоловіка. Це буде фундаментом пам’ятування, — розповідає Ярина Геращенко.
Дівчина прийшла у футболці з портретом свого загиблого коханого Ростислава. Саме в пам’ять про нього Ярина посадила дерево на Алеї Спогадів.
— Кожен мій спогад про Ростислава теплий і світлий. Ми щиро кохали один одного і я досі кохаю Ростислава. Це моє перше кохання. Ми буквально рік змогли побути разом, звісно ми не набулись, але це найкращий рік в моєму житті, а зараз найважчий час в моєму житті. Взагалі він для мене світлий промінчик. Він з’явився в моєму життя восени 2022 року, в мене тоді був, як мені здавалось, найгірший час в моєму житті і він як промінь сонця з’явився, зібрав мене розбиту до купки любов’ю, коханням і зробив з мене живою жінкою. Мені дуже важко від втрати Ростислава, — ділиться Ярина.
Ще одне горобина на Алеї Спогадів посаджена на честь Костянтина Шаповалова. Дерево садила його родина – дружина, доньки і онука. 14-річна донька Каміла згадує яким був її батько.
Він у мене був дуже добрим гарним чуйним, дуже розуміючим, завжди мене підтримував. Це такий захід, що не приїхати я не могла. Це деревце на честь мого тата, якого я дуже сильно любила, який дуже сильно любив мене. Найяскравіші спогади про тата, як ми з ним на футбол ходили, я дуже це любила, тому завжди такі позитивні емоції взагалі, коли проводити з ним час. Як він вчив мене на велосипеді кататися і просто наші сімейні вечори, коли ми всією сім’єю сиділи в монополію грали або фільми дивились, — розповіла Каміла.
Вікторія втратила на війні чоловіка Олександра. Коли він загинув, дівчина була на шостому місяці вагітності. Олександр так і не побачив свого сина, але встиг обрати для нього ім’я – Роман.
Саша був найсміливішою людиною в світі, він не боявся ні кацапів, ні їхніх бомб. Був впевнений у нашій перемозі і дуже серйозно ставився до своєї справи. Він був лідером у бригаді. За ним я була, як за стіною, він був для мене опорою, я такого чоловіка все життя чекала, але, на жаль, ми дуже мало побули разом, менше двох років. Ми встигли обрати ім’я для дитини. За тиждень до загибелі Саші ми відпочивали в Карпатах, йому відпустку дали, і тоді ми обрали ім’я. Саша дівчинку чекав, але у нас хлопчик і ім’я ми обирали вдвох, — згадує Вікторія.
Альона посадила дерево в пам’ять про свого чоловіка Іллю. Каже, сподівається, що ця алея буде нагадувати людям, якою ціною їм дається спокійне і мирне життя. Згадує, що найголовнішим для її чоловіка був захист країни.
— Ілля був дуже веселою людиною – це скаже кожний, хто його знав. Це був вічний позитив, в нього взагалі ніколи не було поганого настрою. Навіть проблеми, якісь негаразди він вирішував з посмішкою на обличчі. Він був дуже чесним і вимагав чесності від інших. Він любив свою країну. Перше, що він мені сказав, коли ми починали стосунки, це те, що країна в нього буде завжди на першому місці і якщо я приймаю такі умови, то будемо пробувати створювати стосунки. Він пішов на війну ще 2014 році не за якимись медалями чи званнями, він пішов, бо це його і він пішов захищати своє і він був таким до кінця, — розповіла Альона.
