Андрій з позивним “Rebel” – волонтер з Миколаєва. Свою волонтерську діяльність розпочав на початку російсько-української війни в 2014 році.
Як розповіли у 241-й навчальний центр морської піхоти ВМС ЗС України, до початку широкомасштабної агресії російської федерації проти України мав свою справу – майстерню з виготовлення ножів. Учасник багатьох українських та міжнародних виставок майстрів ковальського мистецтва. Його тодішні зв’язки у творчих й бізнесових колах, відіграли значну роль у волонтерській діяльності. Маючи друзів по всьому світові у ветеранських та мілітарних спільнотах, Андрію вдавалося “закривати” дуже багато запитів наших захисників та захисниць.
У 2022 році Андрій був змушений евакуювати залишки його майстерні подалі в тил, яку він старанно будував довгих сім років, з небезпечного району свого рідного міста. Варто зазначити, що його улюблена робота зупинилась ще 24 лютого 2022 року, бо волонтерська діяльність почала займати весь його час.
Андрій – співзасновник однієї з найпотужніших волонтерських громадських організацій півдня України “Rebel Volunteers”, яка об’єднала не один десяток людей. Зокрема, дякуючи їхнім зусиллям за два з половиною роки підрозділам Силам оборони України передано понад 400 одиниць бортів типу Mavic & Matrias та комплектуючих до них.
Фото 241-й навчальний центр морської піхоти ВМС ЗС України
Також з командою однодумців громадського об’єднання було започатковано виробництво FPV-дронів. Волонтери передали Силам оборони України значну кількість безпілотників та дуже ефективних квадрокоптерів-камікадзе.
– Крім того майже декілька десятків автомобілів було придбано, підготовлено мною особисто та передано до війська. Ще більше було відремонтовано. І ще багато-багато чого… — розповідав Андрій.
У грудні 2022 року “Rebel” написав в одній соцмережі:
“Можливо праві наші оборонці, яким ми всіляко допомагаємо, що нам тут емоційно надважко так само, як їм там — фізично. Я цього не знаю, бо не було досвіду. Але я цілком розумію, що і ми вберемось у піксель та матимемо честь випробувати себе поруч з воїнами. Не тому, що так каже держава, а тому, що в наш рідний дім завалився лаптєногій гопнік і він має сконати”.
— Життя не вистачить подякувати Силам оборони України за можливість вивезти наших близьких в безпечні місця і мати змогу організувати тил. Міцний, наскільки ми змогли його зробити таким, й ще трішечки більше. Дякую побратимам, що дали можливість підготуватися замінити тих, хто вже не витягує, або навіки в строю, — додав захисник.
Андрій розповів, що мав цілковите розуміння, що однозначно доведеться ставати до лав Збройних Сил України.
— Я мав законні підстави не йти служити. Проте, це суперечить моїм життєвим принципам. Моєю метою було понад усе потрапити в морську піхоту – я це зробив. Свого часу, на мене справили сильне враження відомі бойові командири, такі, як Микита Вітек, Сергій Шаталов, Вадим Сухаревський та багато інших. Словом, для мене взагалі не стояло питання: йти до війська, чи ні. Питання було лише, в яку з бригад, вже давно рідної морської піхоти, мені вступити. Тож якийсь примус чи то “бусифікація” — це точно не про мене та моїх друзів, — говорить Андрій.
Зараз Андрій та його напарник по волонтерській діяльності – добровольці.
Фото 241-й навчальний центр морської піхоти ВМС ЗС України
— За час нашої волонтерської діяльності ми мали змогу готуватися до мобілізації: засвоїли управління БПЛА, пройшли курси тактичної медицини, тактичної підготовки. Ми регулярно відвідували полігони – вчились вправно стріляти. Намагались переймати бойовий досвід в учасників бойових дій. Благо, що такі люди зараз — моє єдине коло спілкування. Під час підготовки у навчальному центрі власна домобілізаційна підготовка зіграла значну роль в самому процесі військового вишколу. До того ж, я вважаю, що нам дуже пощастило з інструкторським складом.
Сподіваюсь, що в майбутньому зможу продовжити свою роботу в сфері безпілотних систем. Оптимізувати навички і зробити особистий внесок у розробку інновацій в сфері безпілотних літальних апаратів та наземних роботизованих комплексів. Саме ці напрямки є моєю сильною стороною і я хотів би це розвивати. Щиро на це сподіваюсь.
Дав Андрій “Rebel” й декілька корисних порад тим, хто ще у роздумах чи йти захищати Батьківщину чи не йти:
— У навчальному центрі декому може здатися, що задача командирів та інструкторів — це повне ваше знищення, як особистості. Але такі думки — цілковита маячня. Ви завжди зможете порозумітися, якщо сприйматиме офіцерів та інструкторів, як старших побратимів (і тут не про вік або військові звання — тут про бойовий досвід). Їх першочергове завдання навчити вас виживати на полі бою. Повірте, після випуску вам буде складно розлучатися зі взводом, командирами… Бо саме в “учєбці” ви відчуєте перші почуття військового побратимства, — резюмував морпіх.
