Погляд
Система шкільної освіти в Україні не влаштовує нікого, а війна ще й неабияк погіршила ситуацію
Зміст
Не позаздриш ні батькам, ні вчителям, ні учням — усі три групи, для яких питання освіти незакритий гештальт, роками знемагають під своєю ношею, а суспільству доводиться споживати плоди неякісної освіти та поганого виховання. Вітання з Днем вчителя звучить як насміх, особливо цього року, бо освіта в Україні з об’єктивних та суб’єктивних причин на грані гуманітарної катастрофи. Воно більше нагадує похоронний дзвін.
Шкода усіх і ми розуміємо, що змін на краще не буде, радше навпаки. Буде дальше скочування у прірву, доки Міністерство освіти очолюватимуть лузери, доки в управліннях освіти сидітимуть лузери, і лузери здобуватимуть педагогічну освіту.
Не тому лузери, що не здібні, а тому, що не мотивовані й займаються не своєю справою.
Колись одна жінка вивела формулу доброго вчителя, дуже просту: треба любити дітей і досконало знати свій предмет. Комусь пощастило мати такого Вчителя, і він згадує його добрим словом ціле життя, а комусь ні. Я мала кілька вчителів, які досконало знали свій предмет, але не любили дітей. Від них не йшло тепло, яке зігріває серце. Тільки зараз я розумію, як це вплинуло на моє подальше життя. Як у Шевченка: «Раз добром нагріте серце вік не охолоне«.
Перш ніж приймати на навчання в педагогічні заклади, потрібні тести на професійну придатність. Те саме стосується претендентів на навчання в медичних закладах. Не мотиваційні листи — завжди можна заплатити комусь за такий лист — а психологічні тести, співбесіди, підготовлені фахівцями. Пройшов — маєш бюджетне навчання, і гарантоване робоче місце після отримання диплома, житло.
Читайте також: Украдені діти
Зробити для майбутніх вчителів виняток, бо йдеться про національну безпеку. І, звичайно, педагогічна освіта мусить бути дуже якісною, без куплених дипломів і хабарів.
Утопія, скажете ви. Ні, у вчителів потрібно інвестувати, щоб отримати результат, необхідний для суспільного розвитку. Хай спершу приймуть небагато на навчання, але то буде еліта, яка зможе вивести національну освіту з руїни, а відтак змінити суспільство. Бо все що відбувається зараз, це якась Дем’янова свита, якщо пам’ятаєте байку Глібова. Навіть якщо втричі збільшать зарплату вчителям, як свого часу збільшили суддям, прокурорам і чиновникам, ні знань, ні любові у них від того не прибуде.
Судді й чиновники не перестали брати хабарі попри захмарні зарплати. Вчителі не стануть краще навчати та виховувати молоде покоління. Гроші ще нікого не змусили працювати краще. Лише побільшає дурнуватих, бо інакше це не назвеш, бюрократичних вимог до вчителя, і претензій з боку батьків. Підвищувати зарплатню, звичайно, треба вже, хоча б до рівня двірника і прибиральниці. І створити нормальну впливову профспілку, яка б захищала права педагогічного персоналу, а не імітувала бурхливу діяльність, продукуючи звернення та листи до влади, які ніхто не сприймає всерйоз і про які пересічний вчитель нічого не чув.
Читайте також: Англізація: старі та нові граблі
Навчальні програми та підручники викликають низку постійних скандалів, бо їх створюють ті ж лузери, напівграмотні й некомпетентні. І їх щоразу стає більше, жертв освіти в Україні, як тільки вони потрапляють на очі фахівців, що мають реальне бачення сучасної школи. Таких у нас багато, але їм відмовлено у доступі до бюджетної годівниці. І справа не лише в тому, що освітянські чиновники неграмотні, вони ще й несуть часом ворожу пропаганду і спрямовані на денаціоналізацію освіти, дискредитують історію, мову, літературу нашого народу. Зате у нас є «уроки щастя» замість «лєнінських уроків». За авторами антиосвітянських проєктів і тих, хто їх просуває, часто плаче СБУ. Втім, є й автори, які навіть не отримують роками гонорару за свою добросовісну працю.
Коли я бачу дітей, які йдуть на перший дзвоник, збуджені й радісні, то з жахом думаю про те, що їх чекає в тому освітньому серпентарії, де всі рівні, але одні рівніші, бо все залежить від місткості гаманця їхніх батьків.
Злидні породжують злидні. Духовні злидні. Там не вчать жити, а лише виживати. Не розвивають здібності, а пригнічують. І роблять це ті, з ким вчинили так само свого часу. Тому, щоб вирватися з цього зачарованого кола, потрібні дуже потужні зусилля. Насамперед мати перед собою образ ідеальної освіти й крок за кроком втілювати його в життя. Скупий платить двічі, як то кажуть. Фінансування освіти за залишковим принципом – це постріл у майбутнє. Як не вб’є, то скалічить.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
