Ілюстрація: Громадське радіо
Марш Рівності 16 червня 2024 року у Києві. Сотні людей зібралися, аби вимагати рівних прав для ЛГБТКІ+ спільноти, зокрема для військових, які щодень захищають нашу країну на фронті. Їхні голоси, які лунали під час ходи, стали символом боротьби не лише за свободу України, але й за право бути собою — як у цивільному житті, так і на полі бою.
ЛГБТКІ+ військові, попри ризики дискримінації, на рівні з усіма, продовжують відстоювати свободу і незалежність нашої країни. Але їхнє право на рівність, визнання і захист особистих прав усе ще залишається неурегульованим.
Відверті історії українських ЛГБТКІ+ військових про те, з якими викликами вони стикаються в армії, цивільному житті та на юридичному рівні, розповіли журналісти «Громадського радіо».
«Свобода не набуває пасивності або не дається людині чи суспільству просто так»
«Квір-люди ВЖЕ вмирають за Україну, а вона не може забезпечити рівність у багатьох аспектах на законодавчому рівні».
Це слова оператора БПЛА та військовослужбовця ЗСУ Кафи. Вони ідентифікують себе як небінарну людину. Це розуміння було з ними завжди, і воно про невідповідність ґендерним ролям і стандартам. Тобто поняття ґендеру, як такого, не вписується у їхнє розуміння себе як людини, кажуть Кафа.
Антоніна Романова, військова, небінарна персона, займенники: вона/її
Antonina Romanova, military, non-binary person, pronounces: she/her
2/5 pic.twitter.com/WlkruWF4H0
— Військові ЛГБТІК+ (@lgbtiqmilitary) March 31, 2023
В українській армії є і квір-люди, які також виборюють свободу нашої держави.
Довідка: Люди, що ідентифікують себе, як квір, обирають ідентичність поза бінарною системою. Відмовляються від рамок статі, гендеру чи сексуальної орієнтації. Іноді «квір» також використовують на позначення ЛГБТКІ+ спільноти чи культури загалом. Нецисгендерних чи не гетеросексуальних людей.
Ростислав Мілевський, директор громадської організації з підтримки ЛГБТКі+ «Гендер Зед» у Запоріжжі, каже, що «війна сприяє соціальному прийняттю квір-спільноти в Україні, і це неабияка несподіванка».
Однією з причин зростання толерантності до ЛГБТКІ+ в Україні, безперечно, є багаторічна громадська активність солдатів та солдаток, які належать до спільноти.
Кафе. Фото з її Instagram-сторінки
Про свій шлях у війську розповідають Кафа. Вони пояснюють, чому вирішили повернутися з Європи до України та стати у лави Збройних Сил:
У лютому 22-го я була у Німеччині. Жила там певний час. Почалася повномасштабка, і я зрозуміла, що це мій вихід. У мене є дві руки й дві ноги, я можу навчатися і зробити щось важливе для своєї країни. Маю загострене почуття справедливості. Я народилася у Криму, у Сімферополі, і досвід переживання окупації та побачене там сформували мій світогляд і розуміння того, що свобода не здобувається пасивністю чи не дається людині або суспільству просто так, — за неї потрібно боротися.
«Не всім в армії щастить із ЛГБТКИ+ френдлі колективами»
Про своє рішення приєднатися до війська розповідає і військовослужбовець Вікторія 44 ОМБр, Зірочка. Вона відкрита лесбіянка та демісексуалка.
Військова розповідає, що вирішила долучитися до Сил оборони три місяці тому. Зараз Зіронька проходить підготовку, і від початку служби відкрито говорить про свою сексуальну орієнтацію.
«Я вирішила чітко розставити відразу всі точки над і, як то говорять, через те, що для мене було дуже важливо, щоб я могла відверто говорити про всі аспекти свого життя, відверто говорити з колегами про те, що важливе для мене саме зараз, не тільки те, що турбує мене в період служби, які є проблеми, з чим я зіштовхуюсь, а і те, що тривожить мене в цивільному житті. Так само як у свій час мене пішло багато мого життя відкритися перед батьками, щоб вони сприймали на дорослих нотах, скажімо так, а не як підліткові якісь замашки. Для мене це дуже важливо».
Зірочка. Фото з її Instgram-сторінки
Відкритися перед своїми побратимами та посестрами — це ще один виклик для багатьох ЛГБТКІ+ військових в армії. Небінарні військові Кафа кажуть, що відкрито говорила про свою ґендерну ідентичність і до повномасштабної війни. Зараз у їхньому колективі немає утисків щодо ЛГБТКІ+ людей, однак, зазначають, що не усім щастить з толерантними побратимами та посестрами.
«Колектив, в якому я зараз працюю, також дуже різноманітний, і така сама ситуація була і в попередніх моїх колективах, групах. Немає такого ставлення до людей, тобто немає дискримінації. Усіх судять за їхніми можливостями. Якщо ти виконуєш свою роботу і можеш виконувати задачі, які на тебе покладені, то це ок, і це є головним у цій ситуації. От у мене дуже дружній колектив, дуже дружня група, і вони підтримують мене. Також це ніколи не було проблемою, і я розумію, що це певний привілей. Тому що не всім у Збройних Силах і загалом у Силах оборони щастить з квір-френдлі колективами».
Подивитися цю публікацію в Instagram
Про те, як сказав про свою сексуальну орієнтацію побратимам, розповідає і бісексуальний військовий Петро Жеруха. Він на початку повномасштабного вторгнення Росії вирішив захищати Україну, вступивши з друзями до лав ТРО.
Петро Жеруха. Фото з його Instagram-сторінки
Петро наголошує, що у період 2022 року було багато стресу, тому все відійшло на другий план, відчувалося, що навколо всі зосереджені на своїх завданнях і ніхто не говорить про особисте життя, минуле, ким хто був. Петро згадує, що кілька місяців не міг зблизитися з побратимами, бо всі відчували сильний стрес.
Подивитися цю публікацію в Instagram
«У кінці 2022 року я вперше таки перед деяким побратимам розказав, але це просто, це була ситуація неочікувана… І вони ніби поставили питання, я думаю, а чому я буду щось вигадувати? І мені здалося, що більше не прикольно витрачати купу енергії, щоб удавати щось. Або продовжувати грати модель, яку вони собі за замовчуванням вибрали, щоб оцінювати мене на автоматі», — пригадує Петро Жеруха.
Подивитися цю публікацію в Instagram
Гомофобія в армії та у цивільному житті
Досі частина ЛГБТКІ+ військових стикаються з утисками, дискримінацією, булінгом з боку інших військових та керівництва через їхню сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Військова Вікторія, на позивний Зіронька, каже, що ще до армії зіштовхнулася зі злочинами на ґрунті гомофобії особисто, а також знає про такі випадки від знайомих та друзів. Вона розповідає про свого друга з підліткового віку, який загинув через гомофобію. Йому ламали кар’єру через його сексуальну орієнтацію і він не витримав тиску. Зіронька каже, що згодом сама зрозуміла, що треба діяти й почала відкриватися людям, щоб її приймали такою, якою вона є.
«Коли ходила на Прайди, Марші тощо, я зіштовхнулася з правими, які доволі агресивну політику ведуть. Як вони кажуть, „традиційну“ політику, але при цьому вони дозволяють собі розпускати руки до жінок. Тобто всілякі плакати, які проти насилля до жінок, що мені доволі незрозуміле в цій ситуації. У чому тоді традиційність таких відносин? Це все б’є по людях, якщо людина не підготовлена морально до того, що до неї буде така агресія, це може поламати будь-кого. Такі факти є, їх багато. Цього може бути багато й у війську. Люди можуть не розкриватися, навіть боячись, що після їхньої загибелі це якось відобразиться на тому, як їхнє тіло буде доправлене, чи буде узагалі доправлене».
Максим Потапович, менеджер із комунікацій ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права», каже, що зараз ми маємо унікальну ситуацію у ЗСУ, бо насамперед важливо, що ти робиш, а не хто ти є. Однак усе ще представники та представниці спільноти стикаються навіть з побиттями.
«Наша трансгендерна учасниця Емілі зараз стикається з трансфобним командиром, який би хотів її відправити умовно на передову, тільки через те, що вона почала трансгендерний перехід, операції з фемінізації обличчя. Вона офіцерка, служила 10 років, і тільки рік тому почала трансгендерний перехід. Емілі каже, що не розуміє, за що служила стільки років, віддала стільки років свого життя, коли держава хоче її просто, умовно, знищити тільки через те, що вона трансгендерна жінка».
Відкритість у війську поступово дає результат, хоча поки й не такий суттєвий. Наприклад, Петро Жеруха, бісексуальний військовий, каже, що рівень гомофобії в армії за останній час змінився.
«Рівень гомофобії впав. Дуже багато людей, які в цивільному житті були прогресивними, зараз тут. І навіть, якщо вони ніколи про це не говорили, вони все одно мають систему цінностей, яка не підтримує ці погляди, навіть якщо вони про це ніколи не думали. Таких людей зараз набагато більше тут, і це просто руйнує утрамбовані принципи, де має бути однорідність, уніфікованість, усі однакові, ледь не під лінійку, однакової орієнтації».
Що з реєстрованими партнерствами?!
«Захистімо реальні сімʼї, які живуть разом, багато років, які хочуть правового захисту! Невже це так складно?», — це заклик народного депутата Дмитра Гуріна щодо законопроекту 9103, який має запровадити в Україні Інститут реєстрованих партнерств, надасть можливість кожному та кожній укладати союз із людиною незалежно від статі, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Така практика є успішною у понад п’ятнадцяти країнах світу: Італія, Чехія, Угорщина, Естонія, Хорватія, Ісландія та Франція. Вона розширює юридичні можливості не лише для представників ЛГБТКІ+, а і для всіх громадян та громадянок загалом.
Чому ухвалення цього законопроєкту важливе для українських ЛГБТКІ+ бійців та бійчинь, розповідає Максим Потапович, менеджер із комунікацій ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права»:
«Інститут реєстрованих партнерств — це альтернативний шлях до одностатевих шлюбів, які не можуть бути ухвалені під час воєнного стану. У нас в Конституції написано, що шлюб — це союз чоловіка і жінки. Звичайно, ми можемо піти до Конституційного суду розтлумачити, що це означає не тільки чоловіка і жінки, але у нас немає на це часу. Військові, їхні сім’ї, потребують будь-якого базового захисту вже зараз. Тому народна депутатка Інна Совсун насамперед, мотивуючись підтримкою військовослужбовців, що належать до спільноти, хоче впровадити перехідний етап, який впроваджений у європейських країнах. Не в усіх країнах Європейського Союзу є одностатеві шлюби, але є партнерство. Це суспільний договір між двома дорослими людьми будь-якої статті, який надає право іншій людині отримати статус члена сім’ї. За ним йде величезний перелік прав, про які ми говоримо».
Військовослужбовиця 44 ОМБр, відкрита лесбійка Вікторія згадує, що у Європі бачила пари, які відкрито могли гуляти вулицею, відкрито вступати у шлюби. По поверненню в Україну вона не розуміла цей перехід, не розуміла, чому в них є ця можливість, а у нас немає. Адже українці з європейцями дуже схожі за менталітетом. Довгий час йде боротьба за права ЛГБТКІ+ спільноти, тому Вікторія хоче підштовхнути суспільство, щоб пришвидшити процес:
«Я розумію, що у випадку, коли в мене будуть стосунки, я б хотіла, щоб моя партнерка вільно приїхала до мене в госпіталь, якщо зі мною щось станеться. Щоб вона мала майнові якісь права, могла забрати мої речі тощо. Щоб їй не говорили, що вона мені стороння людина, бо вона мені може бути набагато ближчою, ніж ряд людей у ЗСУ, які будуть говорити їй, що робити. Це дуже важливо, бо багато людей страждає через те, що не можуть розділити своє горе, свою радість з людьми, яких люблять».
Переваги ухвалення законопроекту 9103
Максим Потапович наголошує, якщо боєць чи бійчиня отримали серйозні поранення та потрапили у кому, і стоїть питання про проведення операції, рішення можуть приймати родичі першого порядку або чоловік чи дружина. Він каже, що зараз є ситуації, коли рішення покладається на гомофобних батьків, які не спілкувалися з сином чи донькою багато років, але чомусь саме вони мають ухвалити це «життєносне рішення».
«Якщо людина гине через обстріл, через війну, то інша людина матиме право, по-перше, на успадкування спільного майна. Ми мали історію наших військових, коли військовий — гей, який до того мав дружину і дитину, однак з нею не комунікував. Після загибелі військового, який також був, це була пара двох військових, вони мали спільні гроші на будинок під Києвом, вони збирали з бойових. І, на жаль, дружина не хотіла про це слухати, про іншого партнера, вона просто прийшла і забрала гроші, навіть не хотіла отримати закривавлені речі військового, які хоча б дитині були важливі, що ось твій батько загинув за Україну, тобто навіть такі ситуації бувають. А якось вирішити це буде дуже складно без цього законопроєкту», — пояснює Максим Потапович.
Він додає: «Ми неодноразово стикалися з тим, що наших військових просто не пускали, або треба було включати якусь корупційний момент із медичними працівниками. Але знову ж таки, ми не хочемо поширювати корупцію, тому прийміть, будь ласка, партнерства, якщо ви проти корупції!».
Ухвалення в Україні законопроєкту 9103 — це мотивація для бійців та бійчинь боротися далі, каже бісексуальний військовий Петро Жеруха:
«Для мене, як для військового, супер важливо — кожен день пригадувати, створювати, якщо він знищується, цей контакт з реальністю: у тебе є майбутнє і ти маєш за що боротися. Бо дуже часто є моменти, коли це швидко, дуже різко зникає і тоді взагалі важко, хотіти жити, виживати тут. І тому деколи умови можуть ставати дуже нестерпними. І для того, щоб такого не було, кожному військовому потрібен цей стрижень всередині, заради чого він взагалі тут знаходиться або переживає цілий купу різних негараздів на рівному місці».
Зі свого боку, небінарні військові Кафа наголошують, що, всупереч стереотипу, запровадження реєстрованих партнерств важливе не тільки для військових, але і для цивільних українців та українок:
«У будь-який момент життя людини може обірватися через російську агресію. Ніколи не знаєш, коли твоя черга, так би мовити, того що КАБ не вибирає, ти якби straight людина, гетеросексуальна або не гетеросексуальна».
Цивільні також можуть укласти реєстроване партнерство, щоб мати спільні права й обов’язки, зокрема право на спадкування, на спільне житло, на медичне страхування тощо.
«У гетеросексуальних людей є можливість побратися, одружитися офіційно і потім розбиратись з усіма цими бюрократичними історіями й треба мати на увазі, що армія це також дуже бюрократична і дуже всі ми знаємо, так, «українська паперова армія» — це дуже затягнута історія, коли навіть гетеросексуальні пари, їм складно інколи, треба доводити певні речі, збирати документи тощо. А якщо це історія про негетеросексуальну пару, це зовсім неможливо. Тобто немає можливості в партнерів розпоряджатись тілом загиблого або отримати якусь компенсацію, або навіть найпростіше дізнатися, якщо щось сталося або ні. Тобто це доступ до інформації. Якщо партнер або партнерка отримали поранення під час виконання бойового завдання, ніхто тебе не сповістить. Можливо, якщо є контакт з побратимами чи посестрами в підрозділі, то є така можливість, а якщо ні, то як це має працювати?», — кажуть Кафа.
Комунікаційник спільноти «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» Максим Потапович також зазначає, що реєстровані партнерства — це не тільки про одностатеві, а й про різностатеві союзи:
«Якщо ветеран має, наприклад, друга ветерана, так само, які живуть разом і один доглядає за іншим, так само вони можуть укласти партнерство. Або навіть дві бабусі, які живуть на одному майданчикові, є подругами багато років і хочуть укласти партнерство. Ось вони теж можуть, тобто це не тільки про ЛГБТ».
Чому законопроект про громадянські (реєстровані) партнерства півтора роки перебуває у парламенті?
Ще у березні 2023 року депутатка Інна Совсун подала у Верховну Раду законопроєкт про цивільні (реєстровані) партнерства, який уже півтора року перебуває в парламенті та досі не винесений на голосування у сесійну залу. Законопроєкт уже отримав підтримку чотирьох комітетів Верховної Ради: Комітету молоді та спорту, Комітету з питань європейської інтеграції, Комітету з питань цифрової трансформації та Комітету соціальної політики та захисту прав ветеранів.
У серпні 2024 року ще один Комітет Верховної Ради — з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування — рекомендував до сесійної зали законопроєкт 9103. Його ініціаторка, нардепка Інна Совсун каже, що підтримка Комітету з питань здоровʼя нації є позитивним рішенням.
«Це важливий сигнал з погляду медицини. Ми постійно стикаємося із закидами про те, що це „неприродно“, тому „це підтримувати не можна“. У той час, як сучасна медицина, Всесвітня організація охорони здоров’я, усі можливі протоколи лікування не фіксують це як тип захворювання і відповідно як щось неприродне, відхилення від медичної норми. Це є елементом норми, одним з множин норми. І нам дуже важливо було зняти закид про те, що це, мовляв, неприродне, і тому це не можна узаконювати. Звичайно, що це не для всіх буде аргументом. Однак це елемент просування всередині парламенту, де тепер ми можемо на закиди про те, що „це не природно“, нагадувати про те, що всі медичні установи, і саме на цьому базував своє рішення Комітет здоров’я нації, вважають інакше. Ви не можете говорити щось усупереч сучасній медицині».
Дмитро Гурін, народний депутат та член Комітету з питань здоровʼя нації, каже, що під час розгляду законопроєкту була конструктивна дискусія і більшість членів та членкинь Комітету його підтримали.
«Попри те, що реєстровані партнерства за законопроєктом 9103 доступні як одностатевим, так і різностатевим парам, у парламенті цей документ сприймається абсолютно однозначно, як законопроєкт саме для одностатевих пар. Тому дискусія була частково цьому присвячена. Проте Комітет вирішив підтримати законопроєкт та рекомендувати його для ухвалення. Але наш Комітет не є основним, тому це є рекомендація до зали. Але це не випускає його на перше читання. Для цього має бути рішення профільного Комітету з правової політики. А профільний Комітет не хоче виносити це рішення, бо він гомофобний».
Про те, що Комітет з правової політики є ключовим, говорить й Інна Совсун. За її словами, Україна вже отримала рекомендацію ухвалити законопроєкт 9103 і за це відповідальність якраз і несе Комітет з правової політики.
«Іронія у тому, що у нас є рішення Європейського суду з прав людини, якому вже понад рік. Воно вказує дуже чітко, що Україна зобов’язана за цим рішенням. Не просто рекомендують, а Україна зобов’язана ухвалити якийсь спосіб регулювання одностатевих стосунків, узаконення одностатевих стосунків. Інакше вважатиметься, що вона є порушницею Європейської конвенції з прав людини. Через те, що у нас неврегульоване питання одностатевих стосунків і можливості створення сім’ї. Суд вказав, що цим Україна порушує дві статті конвенції. Перше, це право на сімейне і приватне життя. А друге, це стаття про недискримінацію. Іронія полягає в тому, що нагляд за виконанням рішення Європейського суду з прав людини — це якраз повноваження ось цього самого комітету. У його повноваженнях так само законопроєкт, який би виконав це рішення, тобто тут йдеться не про рекомендацію, це прямий припис суду, це про виконання рішення суду. Ми зобов’язалися виконувати рішення суду і не виконуємо його. І це якраз цей самий комітет».
Єврокомісія за ухвалення законопроекту 9103. Що заважає Україні?
Інна Совсун наголошує, що у звіті Єврокомісії за грудень 2023 року згадувався законопроєкт 9103 і було побажання, щоб Україна його ухвалила. Що заважає?
Нардеп Дмитро Гурін каже, що вплив на народних обранців, зокрема, має церква, яка проти запровадження одностатевих союзів.
«Колеги з правового Комітету, як й інші колеги з інших комітетів, мають, цікаву позицію. Ні. Чому ні? Бо ні. У цього немає жодних пояснень, окрім гомофобії. Немає жодної логіки. Просто люди не готові захистити сотні тисяч сімей в Україні, дати їм правовий захист. На Комітет з правової політики на деяких депутатів впливали представники церков, і це завадило передати його в інший Комітет. Була така ідея, передаймо цей законопроєкт в інший Комітет. Якщо він не може пройти через цей Комітет, то пройде через інший. Але цього не вдалося зробити, бо включилася церква. Хоча цей закон має рівно нуль відношення до церковних питань, це абсолютно інший інститут, це цивільний інститут. Цивільний означає НЕ церковний. Проте церква втручається у це питання, і от на рівні правового Комітету заблоковано було не тільки рішення комітету рекомендувати його в зал, але й передача законопроєкту в інший комітет».
Про те, що церква гальмує ухвалення законопроєкту 9103 говорить і комунікаційний менеджер спільноти «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» Максим Потапович:
«На жаль, ми стикаємося насамперед з Радою Церков, у тому числі Московського патріархату, яка найактивніше поширює серед власних парафіян гомофобні, трансфобні меседжі, які дуже схожі по звучанню з тим, що ми чуємо на „Росія-1“ або від Скабєєвої. Вони ідентично звучать, і ми бачимо, що це не просто так. Росія активно включається, фінансує усе це, тому що вона розуміє, що це віддалить нас від дня, коли ми вступимо в ЄС. І вони активно використовують це як політичний інструмент на власних медіа, як інструмент пропаганди. Створють фейки, що треба мобілізовувати власних громадян, щоб вони їхали в Україну, умовно, „убивати гомобандерівців“».
Ініціаторка законопроєкту 9103 Інна Совсун каже, що, однак, бачить позитивну зміну поглядів серед своїх колег та колежанок. Деякі члени того ж Комітету з правової політики змінили свою риторику з огляду на рішення Європейського суду з прав людини та тиск західних партнерів.
«Такий зсув відбувається серед депутатів. Деякі депутати, які, до прикладу, коли я реєструвала законопроєкт і просила долучитися до підписання, казали мені, що підтримають, коли буде законопроєкт в залі, проголосують. Однак саме зараз не хочуть, бо це складна тема, не зрозуміло, яка буде реакція. Деякі з цих людей після цього, хтось через кілька місяців, чи через рік, підходили й казали, що треба було підписати цей законопроєкт. Тобто люди починають розуміти, що насправді це не так страшно».
Інна Совсун пояснює, що народні обранці переглядають свою позицію щодо законопроєкту через підтримку суспільства, яка зростає.
«У нас була скляна стеля у політиці, що якщо політик, депутат, депутатка скаже слово „ЛГБТ“, або слово „гендер“, то це кінець політичної кар’єри. Але соціологія показує інше. Соціологія показує, що 56-57% людей підтримують законопроєкт про партнерство. А якщо запитати окремо про можливість укладання партнерства для військових, то там взагалі рівень підтримки за 70%. І депутати потрохи це починають усвідомлювати. Тобто, може, на них діють не моральні аргументи, а аргументи про те, що, виявляється, це політично, раціонально. Тому що більше тих, хто підтримує, ніж тих, хто не підтримує».
Народний депутат Дмитро Гурін на запитання, коли й чи буде ухвалено законопроєкт 9103, повідомляє, що за нього проголосують тільки тоді, коли він стане прямою вимогою з боку наших партнерів:
«Цей законопроєкт ухвалять, коли низка країн Північної Європи виставлять його політичною умовою для вступу в Євросоюз. І тоді буде так само, як зі Стамбульською конвенцією, яку вони ніяк не могли проголосувати. Коли ж від цього почала залежати наша євроінтеграція, то всі зажмурилися, набрали дихання і натиснули зелену кнопку. Ухвалили, і небо на землю досі не впало з того моменту. Так само буде і тут. Виходячи із ситуації, в якій настав, як у фізиці кажуть, гомеостаз, тобто така рівновага ситуації, мало шансів, що законопроєкт пройде перше-друге читання. Проте це станеться зі зовнішньою стимуляцією. Тут ком’юніті, я вважаю, має включитись і відстоювати свої інтереси на міжнародному рівні, працювати з парламентами Німеччини, Нідерландів, Фінляндії, інших країн, які націлені на рівність справ. Але в теперішньому стані парламенту, я уявляю: закон вийде в зал, комітет його рекомендує до прийняття в першому читанні. Закон ставить на голосування спікер — я дуже сумніваюсь, що буде 226 голосів».
Прийняття законопроекту 9103. Чи потрібно посилити тиск суспільства?
Регулювання українського законодавства щодо рівності прав усіх громадян і громадянок важливе не тільки для вступу України до ЄС, а й до Північноатлантичного Альянсу, каже комунікаційник організації ЛГБТ-мілітарі Максим Потапович:
«Аби стати частиною НАТО, там є така зіро-толеранс полісі, де в нас нульова толерантність до дискримінації. Ще пів року тому зустрічалися з військовими Швеції. Вони ділилися власним досвідом, коли вони впроваджували ці політики. У них є відповідальність, якщо ти дискримінуєш власного побратима чи посестру. І тоді тільки така дисципліна і справді така вірність присязі — це те, що працює. Якщо ми прочитаємо присяги, де наші військові дають обіцянку служити всьому народові, а деякі, наприклад, військові, які активно виступають проти ЛГБТ, вони частково порушують принципи присяги, то так не має бути в європейській країні, яка хоче бути частиною НАТО».
Дмитро Гурін зазначає, що кожен депутат та депутатка, коли натискає на кнопку, зважує для себе наслідки ухвалення відповідного рішення. Якщо він чи вона розуміють, що це завадить їхнім політичним інтересам, то дуже важко очікувати, що вони натиснуть на зелену. Народні обранці можуть очікувати великого спротиву свого електорату, тому їхню позицію може змінити тільки зміна позиції суспільства, коли люди будуть чітко вимагати, що права мають бути рівними в усіх, що одностатеві пари мають отримати такий самий доступ до інструментів правового захисту, як і різностатеві пари. Тому важливий публічний тиск як з боку активістів, так і самих ЛГБТКІ+ військових, каже народний депутат:
«Ком’юніті вміє тиснути. Це потрібно просто подвоїти й зробити у 3-5 разів сильнішим тиск. Це впливатиме на депутатів. Опитування, які зараз проводяться, говорять, що більш ніж половина українців підтримують або не проти одностатевих союзів. Зараз війна. Так, може ракета прилетіти кожного дня і можна померти взагалі, не пам’ятавши цього. Просто захистімо реальні сім’ї, які живуть разом багато років. Вони хочуть цього правового захисту. Невже це так складно. Ця проста життєва людська думка має транслюватися активно і широко, і це буде впливати на депутатів».
28 березня 2023 року на сайті Офісу президента України з’явилася петиція на підтримку законопроекту 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств». Її автором став відкритий бісексуальний військовий Петро Жеруха. Менше, ніж за два місяці, вона набрала більше обов’язкових 25 тисяч голосів. У відповіді на звернення зазначено, що про результати розгляду порушених питань автора електронної петиції проінформують Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України. Петро розповів, чи була комунікація від цих офіційних відомств:
«Зі мною особисто її не було. Я емейлів ніяких не отримував від президента. Був емейл від голови ВРУ, якщо не помиляюся. Це було рік тому. Там був опис, що потрібно деякі питання уточнити ще іншим християнами влади. І мені ще окремий лист приходив теж від них, що вони дуже багато працюють і взагалі вони круті. Мені сподобалася сама комунікація, що вона існує».
Відкрита лесбійка-демісексуалка військова Вікторія каже, що ухвалення законопроєкту 9103 щодо впровадження реєстрованих партнерств має бути свідомим рішенням усього суспільства:
«Чомусь мені здається, що зараз дуже гарний час для того, щоб дати в Україні рівні права, всім і кожному, хто відстоював свободу, хто боровся за себе».
«ВСЕ РІЗНІ, АЛЕ РІВНІ»
Попри певний прогрес у ряді соціальних питань, широке визнання та інтеграція спільнот ЛГБТКІ+ в українське суспільство залишаються нестабільними. І хоча дослідження Національного демократичного інституту показують, що станом на червень 2024 року близько 71% українців ставляться нейтрально чи позитивно до поняття ЛГБТ-права і вважає гомофобію, трансфобію та інші форми упереджень неприйнятними, все одно їх можна спостерігати у багатьох аспектах українського суспільства. Тут йдеться і про працевлаштування, і про житло, охорону здоров’я, освіту та армію.
Представники та представниці ЛГБТКІ+ можуть стикатися із соціальною стигматизацією, утисками та насильством через свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність.
Тому важливо, щоб активісти, медіа та держава вкладали більше зусиль у позитивну репрезентацію ЛГБТКІ+ спільноти, певна частина якої на рівні з гетеросексуальними людьми бʼється з ворогом та захищає Україну.
Про це говорить і військовослужбовиця Зіронька:
«Я вважаю це важливим, тому що ми й так є у всіх сферах соціального життя: у військовій спеціальності, військовій сфері, ми є всюди. Просто ми ховаємося, досі ми ховаємося в шафі, і люди просто не знають, що ми є. Це як сидіти з батьками за столом, вислуховувати не дуже гарні слова про себе, і думати, що я більше ніколи не зможу бути з цими людьми відвертим, не зможу сказати їм правду про себе. І те саме відбувається у війську, у будь-якій цивільній сфері. Ми є, про нас можуть говорити за спиною, і ми такі, ммм, дуже круто, я буду мовчати й далі. А можна бути відвертим і казати, я тут, подивіться, я така сама людина, хороша людина. Ви мене знаєте, ви мене бачите, і вам просто треба прийняти той факт, що ми є».
Зміна ставлення до ЛГБТКІ+ людей вимагає постійної роботи над собою для кожного та кожної з нас. Як можна долучитися до позитивної репрезентації ЛГБТКІ+ радить Максим Потапович, комунікаційний менеджер ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права»:
«Відстежуйте у своїй мові те, якими термінами ви оперуєте. Гомосексуалізм, наприклад, де штука „-ізм“ означає хвороби, у нас є багато хвороб з цим „-ізм“, а у нас гомосексуальність, як просто ознака. Розвивайтеся, дивіться, слухайте подкасти, читайте багато медіа. Це до того, що цивільне суспільство має робити. Також ми публікуємо різні пости з інформацією, квір-теорією. Приходьте на заходи, підписуйте петиції, якщо такі бувають. Ви можете так само в підтримку партнерств відправити листа у Верховну Раду. Є телеграм-бот „За реєстровані партнерства“. Можете через нього відправити листа. Це важливо робити, тому що Рада церков і її поплічники так само роблять, надсилають депутатам гомофобні листи. А ви можете відправити свій лист».
А щодо зусиль з боку держави, Максим Потапович наголошує: не удавайте, що ЛГБТКІ+ людей в Україні немає:
«Це реальні живі люди, це військові, це цивільні, медики, поліцейські. Всюди є ЛГБТ-люди, і вони потребують банальної поваги. Не йдеться про якісь екстра права, ми не кажемо, що нам треба дозволити все підряд, ми говоримо про людські цінності. Депутати, люди, які працюють в Кабміні, в усіляких адміністраціях, теж мають розуміти: якщо вони служать народові, їх обрали, вони мають служити кожному громадянинові чи громадянці, попри те чи він/вона гей, чи з ромів, чи у Будду вірить».
Зміна ставлення до ЛГБТКІ+ спільноти, зокрема ЛГБТ+ військових, — це крок до суспільства, де кожен та кожна має право бути собою, без страху й осуду, навіть на передовій. ЛГБТКІ+ військові, як і всі захисники та захисниці, ризикують життям заради свободи та незалежності України, вони заслуговують на таку ж повагу та рівні права. Адже рівність — це не просто поняття, це щоденна практика, яку ми можемо впроваджувати, змінюючи власні погляди та навколишній світ. Важливо бути відкритими, говорити про права ЛГБТКІ+ військових, долучатися до підтримки, і, головне, пам’ятати: ми УСІ РІЗНІ, АЛЕ РІВНІ.
Матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine
