Багато років спостерігаю людей, які репрезентують владу.
Різних, у всьому світі. Переважно в Україні, США та кількох європейських країнах.
Це дуже різні люди, різний вік, країни, погляди.
Марія Берлінська, директор Центру підтримки аеророзвідки, сторінка ФБ.
Але є й дещо спільне. Влада завжди і всюди погано діє на крихку, незрілу психіку.
У неготових загострює найгірші вади, насамперед заздрість, мстивість і гординю.
Люди у владі поділяються в основному на два типи – покидьки, які намагаються здаватися людьми і люди, які щосили намагаються не стати покидьками.
Навколо і тих, і інших кружляють їхні підлеглі. Вони в свою чергу поділяються на тих, хто вітає шефа з днем народження щиро, і тих хто хоче, щоб шеф не дожив до нового дня народження.
Загалом щирість і чесність в світі політичних тварин – найдорожча валюта. Її можуть собі дозволити лише ті, хто справді не хоче більше влади. Таких вкрай мало, адже влада один з найсильніших в світі наркотиків.
Відмовляються ті, хто має її вже достатньо, не боїться втратити і вміє зупинитись.
Або ті, хто не вважає владу цінністю як такою.
Спілкуючись із військово-політичними керівниками будь якого рівня, намагаюсь говорити не з погонами, посадами чи бюджетами. А з людьми.
Я хочу їм добра, тому що хочу добра собі. І намагаюсь не отруювати себе іграми.
Коли ти не граєш на таких зустрічах – ти виглядаєш як мінімум дивно. Не по правилах.
Зазвичай за столами політичних переговорів говорять одне, а думають зовсім інше. Зазвичай інстинктивно зчитується, хто тут хижак, в кого які пристрасті, як спільні вади можна обернути на ситуативні союзи.
Я намагаюсь говорити те, що думаю. Не тому, що хочу бути святіше Папи Римського. А тому, що це найкраще, що я можу зробити для себе.
І для людей, з якими я розмовляю. Бо це такі ж зичайнні люди. І раніше чи пізніше нам всім вмирати. Я хочу, щоб кожному з нас було з чим, було спокійно і легко звідси йти.
Часто в поглядах читається "ну так же не може бути, ти ж просто граєш в таку наївну відвертість, хтось же за тобою стоїть".
Я розумію цей базовий скепсис, тільки з часом він проходить. Ті хто мене знає довше розуміють, що я не прикидаюсь, а справді намагаюсь бути в цьому тераріумі чесним ідіотом.
Саме тому, я розповідаю тим політикам, які мені симпатичні про свою мотивацію.
Я розповідаю, чому я тут і як важливо піднятися над цією суєтою, згадати про власну душу, про мудре милосердя до людей, щоб в кінці піти з легким серцем.
Я розумію, як максимально наївно і божевільно це виглядає, розказувати на Капітолії чи в Лондонському парламенті, Кабміні, Пентагоні чи Офісі президента про те, як важливо зберегти свою душу. Що найкраще, що ми можемо для себе зробити при житті – це підготуватись, пройти гідно дорогу до скону.
Я не знаю, чи вдасться мені зберегти цей наївний ідіотизм до кінця життя. Але мені хотілось би.
Бо тільки так я збережу себе.
